Коли зненацька причаїлись,

Коли не знаєш ,з чого їх почать.

Бо всі слова були уже чиїмись.

Коли не знаєш з чого їх почать.

Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав,мучився,болів.

Із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів.

А ти їх маєш вимовити вперше.

Повторювалось все: краса ,й повторність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність.

Якийсь безсмертний дотик до душі.