У кожної людини, звичайно, є такий куточок, де й маленька грудка землі, і вузенька споришева стежина промовляють до неї голосами предків, де минуле здається близьким і надто дорогим серцю. Тож недарма Улас Самчук у книзі спогадів «На білому коні» висловився так про рідне село : «Дермань для мене - центр центрів на планеті. Таким «центром центрів» для багатьох із нас є рідне мальовниче село Озеро, що на Володимиреччині Рівненської області В прадавніх пралісах широких розташувалося село.
Усіх воно милує око, і горе, й радість перейшло.
Живуть там гарні, добрі люди,
Що стрінуть щирістю завжди.
Здається, рай панує всюди й нема ніякої біди.
І хто б не був — тебе вчарує блакитне озеро в селі
Вітрець, із хвилями пусту є.... і що є краще на Землі?
Тут милий затишок, тут гарно,
З якого боку не поглянь.
Ми всі прохання шлем не марно:
«На його захист, Боже, стань!»
У мальовничому куточку Полісся, на північному сході Володимирецького району, красується колоритне, спокійне село, яке має поетичну, ширококрилу назву - Озеро. Перша письмова згадка про нього датується 1629 роком.
У дослідженнях етимологів про походження назв населених
пунктів нашої області про с. Озеро ми не зустрічали нічого. Тож робимо особисті висновки, не претендуючи на оригінальність, і думаємо, що воно отримало свою назву від розкішного синього озера, яке знаходиться прямо в селі. Це озеро має острів - чудовий чистенький пляж серед соковитих трав та пишних дерев. Прикрашають його волоські горіхи і зарослі бузку. Острів озерчани називають Мур. В тлумачному словнику зазначено: мур - висока кам'яна або цегляна стіна навколо чогось, невисока загорожа з каменю або цегли навколо чогось.
- Чому цей острів має назву мур? - запитали ми у Анатолія Захаровича Ямпольського, корінного озерчанина. І були приємно здивовані тим, що натрапили на дуже цікавого співрозмовника. Ось про що дізналися від нього.
Острівець цей насипний, штучно створений ще за часів панування чужоземців. На ньому була збудована в'язниця. Анатолій Захарович розповідає, що це була в'язниця суворого утримання. Неподалік озера є ділянка землі, що зветься Нарвиця, тобто нагла смерть. Там колись стояла шибениця, на якій над в'язнями здійснювали смертну кару.
Щоб острів не розмивався водою, його обмурували цеглою та каменем. Залишки цих стін збереглися і понині, щільно переплівшись з коріннями старовинних дерев.
А тепер - це улюблене місце відпочинку озерчан. Влітку сюди спішать в кінці трудового дня, щоб скупатися в теплій чистій вод! і зняти втому. Випускники школи зустрічають тут сонце - перший день самостійного життя. Тут фотографуються молодята в день весілля. І уже мало хто задумується над дивною назвою цього місця.
В центрі села і неподалік озера стоїть церква, збудована наприкінці дев'ятнадцятого століття в українському народному стилі. "Торкаючись" дзвіницями неба, мальовничо вписуючись у місцевий пейзаж, вона виблискує куполами за кілька кілометрів довкола.
Доля церкви травмована історично складними прожитими роками, як і багато людських долі, в селі. На початку другої половини XX ст. вона була частково зруйнована над міру переконаними атеїстами, прибічниками
радикальних методів боротьби з вірою в Бога, що вершили на ту пору політику краю, А озерчани формували свої християнські релігійні переконання зважено і вдумливо. Тож ображати себе не дозволили. У 90-х роках, храм знову, лк і колись благословляє таїну шлюбу, хрещення, проводжає в останню путь односельчан.
